Міцні напої

Що коли подають пити

Більше одного виду коктейлю можна пропонувати гостям лише на дуже вели­ких вечорах, але і в цьому випадку госпо­дар в жодному разі не повинен виступати в ролі бармена.

На званих обідах слід також уникати ек­зотичних коктейлів, якщо лише ви твердо не упевнені, що ваші гості хочуть саме цьо­го. Міцні змішані напої зазвичай стають ла­сощами для чоловіків, хоча і деякі жінки не проти покуштувати їх. Але кращим вибо­ром залишаються стандартні коктейлі.

У спекотну погоду замість віскі краще вибрати джин або горілку з тоніком, ромові коктейлі і пиво.

      Яєчні коктейлі більше підходять до хо­лодної погоди і не подаються перед обідом. Це швидше денний напій, який вживають обов'язково з фруктовим пирогом і солод­ким печивом, зазвичай на Новий рік.

Ром, грог, гаряче вино зі спеціями доб­ре пити взимку на свіжому повітрі, особли­во після занять спортом. Але як прелюдія до обіду вони абсолютно не підходять.

Ром з кока-колою, пунш, горілка з сиро­пом і вино зі спеціями гарні в денний час, але ніяк не підходять для збудження апети­ту перед обідом.

Ви не помилитеся, подавши перед обі­дом на вибір один з наступних коктейлів: мартіні, бакарді або дайкірі (особливо вліт­ку), віскі в різних варіантах (добре у будь- який час року як для чоловіків, так і для па­ні), коктейль «Манхеттен».

Єдине виключення складає джулеп (коктейль з коньяку або віскі з водою, цук­ром, льодом і м'ятою), для приготування якого потрібно дуже багато льоду, що, при­родно, знижує його міцність.

У повчаннях з етикету існують розбіж­ності з приводу подачі коньяку на самому початку обіду.

Деякі автори стверджують, що коньяк слід подавати лише в кінці обіду з десертом, інші рекомендують подати його замість ви­на. У простонародному гулянні пити ко­ньяк у нас не прийнято.

Горілка

Традиційний російський напій прий­нято подавати до столу сильно охолодже­ним (до 8—10 °С).

До чарки з горілкою не можна класти шматочки льоду.

Краще за все подавати в карафах. Мож­на також подавати в невеликих (50 мл) чар­ках на ніжці, з чашею, що розширюється або звужується догори.

Горілку не розбавляють і не запивають, як це прийнято при вживанні джина, текіли, рому і інших спиртних напоїв.

Горілку зазвичай наливають в чарки на З/4 і більше. Наповнювати келих по самі вінця не рекомендують правила пристой­ності. Горілчану і мадерну чарки прийнято не доливати до краю на 0,5 см, лафітну не доливають на 1 см.

Порожня чарка буде відразу ж напов­нена. Аби уникнути неприємних наслідків, в другій половині гуляння можна вдатися до маленької хитрості — не допивати горіл­ку. По правилах етикету доливати в чарку не можна.

Горілка подається або до холодних за­кусок, або — до основної гарячої страви, і ніколи як аперитив.

Пити горілку без закуски — поганий тон, слідуючи правилам етикету, її закушу­ють. Класичною закускою до горілки вва­жається солоний огірок. Так само користу­ються популярністю квашена капуста, ікра, оселедець, мариновані гриби, пельмені і всі­лякі м'ясні страви. Не подають горілку «під солодке».

Йдучи за правилами етикету, не варто випивати горілку залпом, тим більше, якщо вона елітна. Проте існує безліч ритуалів, які радять пити її саме так. Неодмінним атрибутом так само є тости, як суспільно політичні, так і родинні, особисті, жартівливі.

Мало знати правила етикету при вжи­ванні горілки, потрібно ще чітко знати свою міру. Існує декілька простих правил для то­го, щоб не сильно сп'яніти від горілки і доб­ре відчувати себе вранці:

Потрібно пити лише якісну горілку, і тих брендів, продукцію які найскладніше підробити. Є і інший надійний варіант — замовити якісну горілку в інтернет-магазині елітного алкоголю.

До прийняття горілки слід підготувати свій організм, краще за все з'їсти що-небудь або випити міцного чаю. Остерігайтеся пи­ти міцні спиртні напої на голодний шлу­нок, це може привести до неконтрольованого сп'яніння і втрати самоконтролю.

Не сп'яніти через горілку, коньяк, ром, віскі і інші алкогольні напої допоможе активоване вугілля, яке приймають перед гу­лянням. Цей спосіб буде особливо корис­ний тим, у кого не розвинене відчуття міри.

Коньяк

За якістю коньяки поділяються на ор­динарні, марочні і колекційні:

Ординарні коньяки готують з коньяч­них спиртів, витриманих від 3 до 5 років.

Коньяк три зірочки — зі спиртів, витри­маних не менше 3 років, міцність 40 % об'єму. Має ясно-солом'яний колір з харак­терним для молодих коньяків ароматом. Смак злегка екстрактний, приємний.

Коньяк чотири зірочки має вік коньяч­них спиртів не менше чотирьох років, міц­ність 41 %, цукристість до 1,5 %. Він ясно-солом'яного кольору, букет і смак слабо екстрактний, приємного коньячного тону.

Коньяк п'ять зірочок — в купажі беруть участь коньячні спирта п’ятирічної витрим­ки, міцність 42 %, цукристість до 1,5 %. Во­лодіє смаком добре витриманого, екстракт­ного, приємного коньячного тону.

Марочні коньяки •— готують з коньячних спиртів з середнім терміном витримки по­над 6 років. Ці коньяки підрозділяють на групи:

Група КВ (коньяк витриманий) — серед­ній вік спиртів 6—7 років, міцність 42 %;

Група КВВК (коньяк витриманий вищої якості) — з коньячних спиртів, витриманих від 8 до 10 років, міцність 43—45 %;

Група КС (коньяк старий) — зі спиртів, витриманих понад 10 років, містить від 40 до 57 % спирту.

Марочні коньяки отримують певні назви.

Колекційні коньяки є марочними конь­яками, додатково витриманими в дубових бочках або бутах понад 5 років.

Велику популярність придбали вірмен­ські і грузинські коньяки.

Якщо покрутити келих з коньяком дов­кола осі, то можна побачити, що на стінці залишиться волога смужка, з якої «вирос­туть» тоненькі «ніжки», — струмки конь­яку, які стікають по стінках келиху. Якщо «слізки» зникнуть через 5 секунд після збов­тування, це свідчить про те, що в келих на­литий коньяк 5—8-річної витримки.

На 15 секунд затримаються «сльози» — 20-ти літня витримка, а 50-річні напої «пла­чуть» приблизно 17—18 секунд.

Келих для коньяку називають сніфтером (від англійського sniff — нюхати).

Він має досить містке черевце і різко зву­жується догори. Такий келих призначений для як можна кращого сприйняття леткої душі коньяку нюхом. Коньяку багато пи­ти не прийнято. Ватерлінія коньячних ке­лихів розміщується орієнтовно в найбільш широкій частині сніфтера.

Визначити якість коньяку дуже просто: досить залишити відбиток пальця на кели­ху і поглянути на нього з іншого боку. Якщо відбиток добре видно — коньяк високої якості.

Вживають цей напій після прийому їжі, проте це стосується коньяку в чистому ви­гляді.

Температура коньяку, коли його п’ють, має бути вищою, ніж кімнатна, а нагріва­ють його через стінку келиху теплом долонь.

Для приготування коктейлів викорис­товують, як правило, ординарний коньяк.

Нове віяння: змішувати молодий конь­як з льодом і мартіні і вживати цю суміш як аперитив.

Модним вважається змішувати коньяк з молоком, вершками, чаєм, кавою, соками з цитрусових, сиропами, лікерами, безалко­гольними газованими напоями, морози­вом і т.ін.

Гурмани і знавці коньяку стверджують, що найкраща закуска для коньяку — це камін і сигара. Букет коньяку настільки тон­кий і багатий, що будь-який сторонній смак лише «вбиває» насолоду цим напоєм.

У французів навіть є особливе правило відносно пиття коньяку — правило три «С» (Cafe, Cognac, Cigare): спочатку п'ється ка­ва, потім — коньяк, а на завершення викурюють сигару.

Поширений у нас звичай закушувати коньяк лимоном, як кажуть, заснував цар Микола II. До речі, вважається, що лимон відбиває смак в гарного коньяку.

Віскі

Віскі справді вважається шляхетним на­поєм. Він прийшов до нас з далекої Шотлан­дії, і до цього часу зберіг прекрасний смак.

Віскі — оригінальний напій, він мас не зов­сім звичайний для нас смак.

Однією з причин слабкої популярності цього напою у нас під час гуляння — не­знання властивостей віскі, правил його вживання і подачі до столу.

Віскі п'ють, прагнучи відчути всю гам­му смаків, яку він містить. Віскі смакують, інакше не варто витрачати на нього ні гро­ші, ні час. Процес вживання віскі — це ок­ремий ритуал.

Краще за все пити віскі в будинку, у від­повідній обстановці. Якщо ви п'єте напій вдень, вікна можна прикрити, залишивши невелику щілину для неяскравого сонячно­го світла, і ще одна умова правильного вжи­вання віскі: не думайте ні про що, зосередь­теся на смаку напою.

Пита віскі можна у будь-який час доби. Але переважно це роблять після обіду або увечері — оскільки віскі містить спирт, над­мірне його вживання в першій половині дня не є ознакою гарного тону. Вранці його зазвичай використовують виключно з ліку­вальною метою.

Перш ніж пити віскі, його слід трохи охолодити, але воно не має бути дуже хо­лодним.

Для цього поставте в холодильну каме­ру пляшку з напоєм на 15—20 хвилин. Охолоджену пляшку слід витерти рушником. Використання серветок при розливі напою не обов'язкове і навіть не бажане.

На стіл віскі подають в пляшці, а вже потім розливають його по келихах. Перш ніж відкрити пляшку, її необхідно трохи збовтати.

У минулі часи ідеальною компанією для розпивання віскі вважалася чоловіча. Проте, у наш час дозволено пити віскі і жін­кам разом з чоловіками.

Якщо ви п’єте його в чоловічій компанії, розливати віскі гю келихах можна самому господареві, але можливий і варіант, коли кожен гість наливає собі напій сам, якщо, звичайно, гостей небагато.

Якщо ви п'єте віскі в товаристві пані, то розливати напій повинен чоловік.

Подають віскі звичайно у великих ке­лихах на ніжці. Також підійдуть глибокі фу­жери на довгій ніжці.

Наповнювати келихи по самі вінця на­поєм неприпустимо. Наливають віскі не більше ніж на 1/з частину келиху.

Не слід прикрашати келих з віскі час­точками різних фруктів: апельсина, лимо­на або ківі... Віскі — напій для серйозних людей, воно не потребує прикрас.

Вживати віскі в чистому вигляді неп­рипустимо традиціями і правилами гар­ного тону. Після того, як віскі розлите по келихах або фужерах, залишається зроби­ти останній штрих і розбавити його неве­ликою кількістю холодної води.

Якщо ви хочете відчути дійсний смак віскі, забороняється додавання в напій час

точок лимона. Лимонний сік переб'є і зіп­сує смак напою.

Змішувати віскі з іншими напоями, як алкогольними, так і неалкогольними, не варто.

Не можна запивати віскі яким-небудь напоєм або водою.

Процес вживання віскі повинен про­ходити грамотно. Аби віскі принесло вам найбільше задоволення, існують певні пра­вила:

жодних соломинок. Якщо, звичайно, це не є для вас принциповим;

не можна випивати віскі залпом. Його п'ють маленькими ковтками, неспішно, на­солоджуючись кожним зробленим ковт­ком, прагнучи тримати його в роті як мож­на довше;

для того, щоб відчути всю гамму смаків, що містяться у віскі, зробивши перший ковток віскі, не кваптеся його ковтати, по­ганяйте рідину в роті з одного боку в інший, а потім заженіть її під язик. Справжній смак напою такий, яким ви його відчуєте під язиком;

після того, як ви випили келих, не ква­птеся закушувати віскі чим-небудь. Можна взагалі обійтися без закуски, тоді ви відчує­те, як напій обволікає ротову порожнину і горло;

не слід перебивати запах віскі яким-небудь іншим ароматом. Не ставте на стіл кві­ти. Вони переб'ють запах напою. Від вико­ристання ароматних свічок також краще відмовитися.

Не прийнято часто розливати віскі по келихах.

Часовий проміжок між келихами має бути значним — від півгодини і довше.

Віскі — напій міцний, а тому зловжи­вати їм не варто.

У перервах між вживанням віскі мож­на з'їсти холодні закуски і легкі салати.

Зазвичай віскі п'ють, не виголошуючи тости, оскільки відзначати якісь подіі за допомогою цього напою не прийнято.

У який момент вечора подати віскі до столу, вирішуйте самі. До напою можна по­дати закуски, але вони не мають бути дуже важкими. Якщо вирішите побалувати гос­тей чимось неповторним, правильно підій­діть до вибору закусок до віскі.

Ви можете залишити віскі на десерт. Приготуйте повноцінну вечерю, пригостіть гостей кавою, а після цього подайте віскі. Правда, в цьому випадку вечеря не повинна затягуватися дуже довго.

До віскі не обов'язково подавати закуски, але за бажання можна і подати, але лише легкі. Наприклад, фрукти: жовті яблука, аб­рикоси, персики, аличу, зелений виноград, банани, порізані часточками,

Уникайте цитрусових фруктів — вони переб'ють смак і запах напою. Дуже вишукана закуска помаранчевого кольору -— ва­рений гарбуз, а під жовте віскі ви можете подати часточки свіжої дині.

Як правило, після віскі не рекоменду­ється вживання яких-небудь інших напоїв.

Віскі вимагає суворості в сервіровці сто­лу, не терпить химерності і перебору. Найголовніший принцип — нічого зайвого на столі. Приберіть зі столу вази з квітами, ка­рафи з водою, усілякі прикраси.

Краще за все пити віскі за невеликим, але високим столиком.

Про вино

Вино — це дивний напій, який увібрав в себе силу землі і тепло сонячних проме­нів. Воно викликає солодке сп'яніння, на­повнює серце радістю, прославляє дух. Шляхетність цього напою, поза сумнівом,заслуговує на те, аби його вживання стало справжнім ритуалом, завжди було в ра­дість, а головне — для здоров'я.

Уміння пити вино — це справжнє мис­тецтво. У зв'язку з цим хочеться сказати декілька слів. Після того, як ви наповните келих, підніміть його до очей, помилуйтеся кольором вина, вдихніть його букет і лише потім спробуйте його, зігрівши теп­лом губ, ще раз відчуйте його аромат..

Існують певні правила подачі вина до столу:

В першу чергу подають легкі вина, потім вже кріплені.

Спочатку йдуть охолоджені вина, а потім вже тепліші. Виключенням є шампанське, яке подають добре охолодженим зазви­чай в кінці урочистого гуляння.

Класифікація вин

Сучасні вина класифікуються на білі, чер­воні і десертні.

Десертні вина, залежно від вмісту в них спирту і цукру, підрозділяються на лікери і кріплені вина. Десертні вина вважають­ся солодкими і тому краще за все поєднуються з десертними стравами.

Лікерні вина ще називають «південни­ми» оскільки вони в більшості випадків виробляються в південних широтах.

Міцні десертні вина, або кріплені, міс­тять досить високий відсоток алкоголю — від 16 до 22 %, з вмістом цукру від 3 до 7 %. Такі вина подаються до деяких закусок, наприклад, до сиру.

Легкі десертні вина містять більше цук­ру, а алкоголю від 10 до 16 %. їх наливають в чарки ємкістю від 50 до 100 гр.

Столові вина призначаються для обіду і подаються до різних страв. Дешеві сухі вина використовуються для приготування коктейлів.

Вермут, кагор застосовуються з медич­ною метою. На урочистих прийомах, як правило, обмежуються 3—4 сортами вина.

Охолоджування вина і відкупорювання пляшки

Вино треба зберігати при температурі 10—12 °С. Важлива не лише температура зберігання, але і температура вжитку вина.

Загальні правила такі: легкі і прості вина п'ють більш охолодженими, ніж елітні; білі і рожеві вина — більш охолод­женими, ніж червоні.

Чим вище клас вина і чим воно старше, тим менше його треба охолоджувати, в по­рівнянні з іншими винами цього ж типу.

Необхідно також враховувати, що:

міра охолоджування вина залежить від довколишньої температури (наприклад, в сильну жару нормально охолоджене ви­но може здатися крижаним);

при кімнатній температурі вино в ке­лиху швидко нагрівається на 1—2 °С;

у холодильнику вино можна охолодити, але не зберігати; дуже низька температура може бути бажаною лише для поганих вин; переохолоджене хороше вино не виділяти­ме ароматичні речовини, та і смаку його ви повністю не відчуєте. Для кожного вина іс­нує ідеальна температура, при якій воно розкриває свої кращі якості:

шампанське і шипучі вина охолоджують до 7-9 °С;

солодкі або десертні білі вина подають охолодженими до температури 6—8 °С;

сухі, білі і рожеві вина подають охолод­женими до 8—10 °С;

легкі червоні вина, м'які, з фруктовим смаком — охолодженими до температури 12-14 °С;

багатші і щільніші червоні вина — охо­лодженими до температури (15—18 °С).

Десертні лікери і вермути мають бути такої ж температури, як і біле вино.

Вермути і аперитиви подають з льодом і лимоном. Терпкі вина теж можуть подаватися охолодженими.

Кращий спосіб охолоджування вина — покласти пляшку у відро для льоду, напов­нене водою і льодом.

Відкриваючи пляшку, лезом спеціаль­ного ножа відрізають покриття над проб­кою, приблизно у пів сантиметрі від краю шийки пляшки.

Відкупорюють за допомогою гвинтово­го або важільного штопора. Шийку пляш­ки обертають серветкою, щоб, відкрива­ючи її, не поранитися, якщо воно раптом трісне.

Угвинчуючи штопор, треба стежити, аби він не проткнув пробку наскрізь — так можна втиснути пробку в пляшку або роз­кришити її. Пляшку з плаваючими на поверхні вина шматочками пробки до столу не подають. Якщо крихти все ж потрапи­ли в пляшку, їх зливають, перш ніж прино­сять пляшку до столу.

Перш ніж вийняти частину пробки, що залишилася, ретельно очищають шийку пляшки, оскільки після довгого зберігання під пробкою може утворитися цвіль.

Вийняту пробку оглядають, оскільки її поганий вигляд і неприємний запах можуть бути ознаками «пробкового» смаку вина.

Шампанське відкривають, не виймаю­чи з відерця з льодом. Кінчиком серветки накривають пробку і притримують її ве­ликим пальцем лівої руки. Правою рукою звільняють пробку від дроту. Лівою ж, за­хищеною серветкою, повільно вивертають пробку. Пляшку прагнуть відкривати без­шумно. Для цього, відкриваючи шампан­ське, потрібно пробку перед останнім пово­ротом скрутити убік. Пляшку у цей момент тримають ледве нахиленою. Відкриваючи її таким чином, ви не проллєте ні краплі дорогоцінної вологи. Відкривати шам­панське з гарматним гуркотом не є пра­вилом гарного тону. Правда, такий «са­лют» викликає схвальні вигуки гостей.

До столу пляшки з вином (окрім шам­панського) подаються вже відкритими, якщо, звичайно, ви не в ресторані, коли спочатку вино приносять поглянути і спро­бувати.

Молоде вино виграє, якщо пляшки з ним відкрити за декілька годин до вживання. Особливо це стосується червоних вин. Від контакту з повітрям вино розкривається і краще віддає свій ароматичний потенціал.

Дуже дорогі марочні і колекційні ви­на, пляшку старого вина перед вживанням урочисто демонструють гостям.

Вино з пляшок в карафу не перелива­ють. Виняток становлять вина домашнього приготування або бочкового розливу.

Деякі сорти червоного вина подають в плетених корзинах з ручками.

Як наливати вино

Перш ніж налити вино, погляньте, що це за вино і якої воно витримки. У вині, яке пролежало декілька років, інколи утворю­ється білий осад, хоча воно і зберігалося в ідеальних умовах. Таке вино слід подава­ти в горизонтальному положенні, тобто так, як воно зберігалося. Краще за все для цього підійде сервірувальний кошик для вина.

Пляшку обережно відкривають і ду­же повільно, аби не піднявся осад, налива­ють вино.

Ритуал вживання напоїв починає гос­подар столу. Він наливає собі декілька кра­пель. Потім наповнює чарки жінок, а в ос­танню чергу — чоловіків.

Звичай наливати невелику кількість вина в свій келих пояснюється міркуван­нями акуратності: крихти від пробки не повинні попасти в стакан гостя. Іншим по­ясненням такої черговості є демонстрація якості напою. А за старих часів так посту­пали, щоб показати гостям, що вино не от­руєне.

У хороших ресторанах існує правило, аби офіціант в першу чергу налив проб­ний ковток в чарку людини, що приго­щає, и вона зобов'язана одразу випробу­вати смак вина.

Вино наливають на ^/3 келиху або на три чверті, але ніяк не менше однієї трети­ни, Тут все залежить від сорту вина і посуду. Наприклад, келих для шампанського на­повнюють на 2/3 об'єму, а широкий фужер на ^/2~ ^/з об'єму.

Якщо шампанське наливають в широ­кі фужери, вони повинні стояти на столі. Наливаючи шампанське у вузькі келихи, їх беруть за ніжку і тримають, трохи на­хиливши у бік пляшки, аби піна не вили­лася через край.

Напої наливають через праве плече гос­тя, що сидить, щоб йому була видна етикетка, і ніколи не наливають через стіл. Виклю­чення складає стіл на двох.

Пляшку тримають так, щоб шийка не торкалася краю келиху. Чоловік наливає на­пої пані, що сидять поряд з ним, але лише після їх згоди, запитавши, що вони п’ють.

Як розташувати вино на столі

Має значення колір скатерті, на яку став­ляться келихи з вином. Темна скатертина не дає можливості правильно сприйняти колір вина. Тому більше підходять білі і рожеві скатерті. Келихи теж мають зна­чення для естетики приладів.

Для дегустації келих повинен мати нас­тупні характеристики:

тонкі, безбарвні, прозорі стінки, що до­зволяють бачити колір вина;

округлі стінки і злегка звужена верхня | частина, аби аромат, що виділяється, концентрувався у верхній частині посуду;

достатня місткість, аби в келих можна було налити розумну кількість вина;

ніжка заввишки 4—5 см, аби їх можна було узяти за ніжку, і не відбувалося нагрі­вання вина, як при узятті за корпус келиху.

До чого подавати

Білі вина подають до легких страв, хо­лодних закусок, до відвареної і смаженої птиці (курчат, індичок), до риби, теляти­ни і грибів.

Тонкі білі вина хороші з печивом, тістеч­ками, тортом і подібними до них кулінарними вишукуваннями.

Червоні вина, багаті таніном, подають до важчої їжі, приготованої з жирного м’я­са: до качки, гусака, до яловичини, свинини, баранини, дичини.

Рожеві вина вживають з бутербродами, холодними закусками, із смаженою бара­ниною, а також з виробами з тесту.

Мускатні вина, солодкі і напівсолодкі, подають до десерту.

У нас, на відміну від європейських кра­їн, де до закуски подають білі і червоні ви­на, прийнято починати гуляння з горілки. Столові ж вина пропонують під час обіду.

Перед обідом рекомендується подава­ти сухі і ігристі вина.

Шампанське, за строгими правилами етикету, подають перед десертом. Але оскільки воно традиційно вважається святко­вим, урочистим вином, у нас його прийня­то пити на початку обіду. Шампанським відкривається у нас всяке торжество, якому прагнуть салютувати пробками з пляшок.

Взагалі ж шампанське підходить до будь-яких страв, але до солоних страв — сухе.

До гарячих закусок подають ті ж напої, що і до основної страви.

До гострих і пряних страв подають ли­ше сухі вина; темні за кольором страви доб­ре поєднуються з темними червоними ви­нами, а світлі білі вина п'ють зі світлими блюдами.

До супів алкогольні напої, як правило, не подають, проте сухий шері можна пода­ти і до супу, суху мадеру сміливо подають до грибного супу, а в Швеції до рибного буль­йону (у нас, як відомо, це блюдо називають юшкою) — сухе біле вино.

Рибні страви супроводжуються сухи­ми або напівсухими винами. До жирної риби більше підходить сухий шері.

До крабів краще подати сухе біле вино.

До сиру подають червоне вино, а до гострого сиру — червоний портвейн. Портвейн підійде і до десерту.

До десерту подають солодкі вина, у тому числі ігристі.

До десерту з ягід добре подати солод­ке біле вино, портвейн (білий), фруктовий лікер або кріплене плодово-ягідне вино.

Сучасний етикет не настільки строгий. Тепер в жодному європейському рестора­ні не викликає здивування ситуація, якщо ви замовите келих білого вина до антреко­та, а «шаблі» (класичне вино до устриць) — до грудинки або індички. Навіть шампан­ське, замовлене до оленячої спинки, не зди­вує офіціанта.

У чому подавати

Для білого вина ставлять досить великі чарки на довгій ніжці, для червоного су­хого — приземисті, пузаті, для десертних вин — чарки середньої величини на не ду­же високій ніжці, такі ж — для вермуту (вермут і коктейлі зручно також пити із стаканчиків).

До «південних» вин, таких як мадера, херес, можна подати кольорові чарки.

До шампанського — як високі і вузькі, еліпсоїдної форми, фужери, так і чашопо­дібні «шампанки». Наливати не більше ніж на дві третини.

Пити елітне вино рекомендується з ке­лихів, що звужуються догори, ємкістю 210—225 ллл.

«Тихі» вина наливати на одну третину, максимум до половини (70—90 мл).

Напоями займається господар будин­ку, він пригощає, наливає, запрошує, але не наполягає.

Якщо немає господаря, ці функції може узяти на себе хто-небудь з гостей-чоловіків або сама хазяйка.

Як пити

Пити до дна після виголошеного тосту потрібно в особливих випадках, останнім часом це перестало бути обов'язковим.

Можна, не чекаючи запрошення, відпи­ти з чарки або, навпаки, на запрошення ли­ше пригубити її.

Горілку з маленької чарки або порцію, налиту в будь-який посуд для напоїв, мож­на пити одразу, одним залпом.

Вина, особливо колекційні, п'ють пома­лу, лікер — маленькими ковтками із зупин­ками.

Шампанське п'ють відразу, але при цьо­му повільно. Залишати його в келиху не рекомендується, як і інші шипучі і ігристі вина.

Бажано не пити вино в день покупки. Почекайте хоч би декілька днів, дайте йому відстоятися і заспокоїтися.

Якщо ж ви збираєтеся випити його про­тягом одного-двох тижнів, то тоді немає потреби зберігати пляшку в горизонталь­ному положенні.

Вина не рекомендують пити:

зі стравами, що містять багато оцту (у то­му числі маринади і майонез);

з дуже гострим соусом, а також із зелен­ню: щавлем, шпинатом і артишоками, які додають вину металевий присмак;

луком, часником і цитрусовими;

яйцями і горіхами. Вони притуплюють смакові відчуття (недаремно деякі вироб­ники не дуже гарного вина пропонують го­ріхи під час дегустації);

десертні вина, не дивлячись на їх назву, з тістечками, шоколадом і іншими солодо­щами;

з фруктами і сиром Кислуваті яблука під­креслюють недоліки вина, сир їх краде. Ду­же солоний і гострий сир поєднується з со­лодким білим вином, але може подавити смак тонкого червоного сухого вина;

упереміш з лимонадом, соком і іншими напоями, окрім чистої води.

з солоним і копченим м’ясом або рибою, чисто овочевими стравами.

Багате, насичене вино не п'ють з лег­кою і пісною їжею, а легке і просте вино — з гострою і пряною.

При дегустації елітного вина необхідна зосередженість і спокійна атмосфера. Жод­них відволікаючих чинників.

Червоні сухі вина п'ють після білих су­хих, десертні — після сухих, вино вищого класу — після вина менш високого класу, більш витримане — після молодого.

Лікери

Лікери підрозділяються на природні, приготовані з натурального фруктового соку, і штучні — з есенції і харчової фарби.

До останніх відноситься дуже великий набір, в якому найбільш відомі «Бенедик­тин» (лікер, створений ченцями з одной­менного монастиря), «Шартрез», «Кюра­со» та інші.

Лікер подають у будь-який час, але без­посередньо перед їжею не варто, оскільки насичений цукром напій вбиває природ­ний апетит і смак їжі.

Сильно охолоджений або зігрітий лі­кер втрачає свої смакові якості. Тому лікер слід тримати при кімнатній температурі в буфеті.

Подають лікери в лікерних чарках, ме­талевих, кришталевих, з фарфору, скла. Фор­ми чарок всілякі, але ємкість їх не переви­щує 25—30 г.

Лікери використовують і у складі змі­шаних напоїв, які подають з льодом.

Аперитиви

Слово «аперитив» в перекладі з фран­цузького — «відкривати».

Аперитив один із способів зайняти гос­тей перед гулянням, викликати на цікаву бесіду, підняти в кожного апетит перед вживанням їжі.

Аперитиви якраз і виконують цю функ­цію: вони сприяють виділенню шлунково­го соку.

Аперитиви пропонуються не лише на обідах і банкетах. їх пропонують до так званого «виделкового сніданку» і до після­обіднього чаю, в Англії — до ленчу (друго­го сніданку), в Америці — до будь-якої їжі, окрім першого сніданку.

В Америці поширений звичай, коли запрошених в ресторан гостей господарі спочатку збирають в будинку на годину аперитиву, а в ресторані лише вечеряють і веселяться.

Які ж напої слід пропонувати на аперитив?

У цій якості подають безалкогольні, прохолодні і винно-горілчані напої. Серед перших широко поширені мінеральні во­ди, газовані, але несолодкі напої, звичайна вода з льодом.

Кращі соки для аперитиву: лимонний, апельсиновий, гранатовий, томатний, виноградний (з несолодких сортів винограду).

Алкогольні напої, що збуджують апе­тит, підрозділяються на дві основні групи: напої з високим вмістом алкоголю; напої з невисоким вмістом алкоголю.

Одні автори міцні алкогольні напої не рекомендують подавати перед їжею: вва­жають, що вони притуплюють смакові від­чуття. Інші, навпаки, стверджують, що во­ни збуджують апетит.

До званого обіду пропонуються в нез­начних кількостях горілка, віскі, коньяк, джин, гіркі настойки, до вечері — міцні ви­на рідкісних сортів, гіркі настойки.

Кращим аперитивом фахівці вважають вермут з льодом, розбавлений фруктовим соком або газованою водою.

Вермут — смачне ароматизоване вино, настояне на травах більше трьох десятків найменувань. Вермут більш за інші напої здатний збуджувати апетит. Вермут, завдя­ки рідкому аромату і своєрідному смаку, входить до складу доброї половини всіх відомих коктейлів.

3 вин, що випускаються на території колишнього Союзу, аперитивами можуть бути всі марочні вина, особливо масанд­рівські портвейни, грузинські і молдав­ські сухі вина, гіркі настойки, у тому числі «Ризький чорний бальзам», «Мисливська», «Горобина на коньяку» і інші напої.

Сервірують аперитиви на невеликих підносах: міцні напої — в чарках не більше 50 г, десертні і ароматизовані вина — в мадерних чарках (75 г), наповнюючи їх вином не більше ніж на 2/^ ємкості, столові — в лафітних, змішані напої — у високих ке­лихах або келихах для коктейлів.

Розрізняють три види аперитивів: ор­динарні, комбіновані і змішані:

Ординарним є аперитив з одного напою: вермут, шампанське і тому подібне.

Комбінований аперитив складається з набору напоїв: вода в стаканах, шампан­ське у фужерах, сік в стопках, вино, конь­як, горілка — в чарках.

Всі вони подаються одночасно і на одно­му підносі на вибір запрошеним гостям.

Змішані аперитиви — це винні коктей­лі або коктейлі несолодкі.

До коктейлів подається соломка. Ша­руваті, факельні і міцні нескладні коктейлі подають без соломки.

Якщо аперитив пропонується на ве­ранді, у вітальні, в кабінеті, де гості розташовуються в кріслах і на диванах, краще за все скористатися спеціальним візком.

Подаючи гостям келих, добре поклас­ти під нього паперову або картонну бар­висту підставку. Піднос для використаних келихів залишається на візку (на нижній полиці).

При подачі і прибиранні використа­ного посуду келих береться лише за середи­ну ніжки, циліндрові келихи — за нижню частину, ледве нижче за середину.

До аперитиву, якщо передбачається затримка деяких гостей, подають закуски. Проте слід подавати такі закуски, які не за­глушають апетит: скибочки лимона, масли­ни, смажені горіхи, мигдаль з сіллю, солоні палички, фрукти, рідше — маленькі бутер­броди. Можна подавати дрібно терту сві­жу моркву , приправлену часником і смета­ною, або тертий буряк з майонезом, редьку із сметаною і інші сирі подрібнені овочі з приправами. Зазвичай такі закуски пода­ють в маленьких кошиках з тіста на малень­ких підносах, накритих білою полотняною серветкою.

Коктейлі

Згідно правил етикету коктейль пода­ється до і після прийому їжі, ал е не до інших блюд. Подають його в барах між страва­ми на урочистих вечерях.

До міцних коктейлів в якості закуски подають маленькі бутерброди. До десерт­них коктейлів фрукти, шоколадні цукер­ки, підсмажений мигдаль і т. і.

У більшість коктейлів для поліпшення зовнішнього вигляду (після того, як вони на­литі в чарки або келихи) прийнято додава­ти як гарнір свіжі або консервовані фрукта або ягоди.

Для винних і десертних коктейлів існу­ють і інші способи прикраси. Як декоратив­не оформлення коктейлів, тобто гарнірів, дуже часто використовують кружок, час­точку лимона або апельсина, лимонну спі­раль, апельсинову цедру, мускатний горіх, сезонні або консервовані фрукти і т. і.

Якщо коктейль прикрашений масли­ною, скибочкою лимона або чим-небудь в цьому роді, прикрасу не прийнято брати руками. Вишню, маслину або цибулинку, якщо вони не насаджені для зручності на маленьку шпагу, потрібно просто акурат­но узяти в рот, трохи закинувши келих.

Коктейлі подають в спеціальних кели­хах або стаканах конусної або циліндрової форми. Якщо келихи тривалий час стоять порожніми, то набувають запаху довкілля. Тому їх слід добре промити.

П’ють їх зазвичай через штучну або на­туральну соломинку, яку подають разом з напоями або заздалегідь ставлять на стіл у високій вазі.

Неодмінна умова: коктейлі перед по­дачею необхідно добре охолодити. Ось чому навіть стакани перед подачею бажа­но тримати в холодильнику.

Зазвичай всі спиртогорілчані вироби і коктейлі охолоджують до 4—5 °С.

Напої з льодом

Популярні і прості у виготовленні на­пої з льодом — мартіні.

Іноді вважають, що має бути представ­лене не менше чотирьох—п'яти різних на­поїв. Проте краще зупинитися на мартіні, який відносно недорогий і досить легко готується. Його можна без збитку смаковим якостям приготувати заздалегідь.

Розлиті по пляшках різні види мартіні можуть зберігатися в холодильнику майже тиждень. Але не зберігайте їх розбавлени­ми — вони не простоять і доби.

Мартіні до того ж можна різномані­тити: крихітна золотиста цибулинка замість традиційної маслини створить но­вий, абсолютно неповторний букет.

Зручно мати під рукою заздалегідь змі­шані і охолоджені коктейлі.

Мартіні обов'язково має бути сухим, ні в якому разі не солодким.

У ємкість, в якій готується мартіні, по­трібно покласти декілька кілець лимонної шкірки або класти по невеликій скориноч­ці в кожен келих.

Деякі фахівці пропонують змішувати інгредієнти в строго певній послідовності з додаванням коленого льоду, при цьому мартіні не можна збовтувати, можна лише обережно помішувати в одному напрямі.

Пунши, глінтвейни і гроги

їх готують на основі алкогольних напо­їв з додаванням міцного чаю або гарячої во­ди, а також цукру, меду, прянощів і інших

компонентів. Спиртні напої підігрівають не вище 80 °С, інакше вони помітно погір­шують свої смакові якості.

Пунши і їх різновиди, як правило, готу­ють відразу на декілька порцій у фарфоро­вих чашках або в емальованому посуді.

Подають напої гарячими в чайних ста­канах з підсклянниками або у фарфорово­му і керамічному посуді.

Правило для пуншів, глегів і грогів — одне: міцний алкоголь не нагрівається, а додається у вже підігріту воду. Не слід влива­ти гарячу воду безпосередньо в ром або коньяк, оскільки при цьому з них випаро­вуються ароматичні речовини. Спочатку розчиняють цукор в гарячій, але не окріп, воді, лише потім додають ром або коньяк.

У російському варіанті пунш перетво­рився на «жженку». Його готували у вели­кій крюшонниці, заклавши туди фрукти (апельсини, лимони або ананас і навіть сухофрукти), заливши все це білим вином або навіть шампанським, зверху навхрест ви­кладалися дві виделки, на них — кусковий цукор, який поливався ромом і підпалю­вався, ромово-цукровий сироп при цьому стікав в крюшонницю.

За відсутності рому його можна заміни­ти коньяком, але саме чорний кубинський або ямайський ром додають особливий аромат гарячим напоям.

Слово «пунш» бере свій початок в ін­дійській мові: pantsch а — на хінді позначає «п'ять». А саму ідею пуншу придумали анг- _ лійські колонізатори Індії. П'ять складових частин пуншу були колись обов'язкові: ви­но, ром, фруктовий сік, цукор (або мед), прянощі (кориця, гвоздика і т. ін.).

Пунш роблять з ординарних столових су­хих, без цукру, вин. Пунш не має бути міц­ним і дуже солодким. Пунш на відміну від більшості алкогольних напоїв не збуджує

апетит, тому його не прийнято пропону­вати як аперитив.

Пунш — це, як правило, зимовий гарячий напій (65—70 °С). П'ють його через соло­минку. Вміст спирту в нім зазвичай не біль­ше 30%.

Пунш подають або на фуршетах, або піс­ля обіду разом з десертом. В інших випад­ках чудово підійдуть пунші на основі кави. П'ють його не маленькими чарками, а ве­ликими келихами.

Для пуншу або будь-якого іншого напою, що подається у високому вузькому келиху, потрібна соломинка або коктейльна па­личка, яка є одночасно і декоративною прикрасою. Злегка помішуючи напій цією паличкою, ви зможете насолодитися його ароматом.

Різновидом пуншу є глінтвейн (від ні­мецького «глоен» — «палати» і «вайн» — «вино»). У Скандинавії в зимові свята готу­ють особливий напій, схожий на глінтвейн, але більш міцний. Він носить назву «глег». У його склад входить червоне вино, кориця, імбир, гвоздика, цукор, горілка, а також родзинки і мигдалеві горіхи.

Глінтвейн готується з червоним вином з додаванням цукру, прянощів, коньяку, лі­керу, лимона і подається інколи до гарячо­го м'ясної страви за обідом і вечерею, до за­кусочного столу і так далі

П'ють глінтвейни, як правило, гарячими, але інколи і холодними.

Спрощений варіант пуншу — грог — складається з гарячої води плюс міцний ал­коголь.

Грог в даний час готують в стакані «хай- бол» з коньяком або ромом, але з додаван­ням сиропу або лікеру, гарячої води або міцного чаю. Для аромату інколи додають часточки лимона або апельсина. Подають завжди гарячим.

Страви і алкогольні напої

За традицією до святкового столу прий­нято подавати різні алкогольні напої. При­чому до різних блюд за смаковим поєднан­ням рекомендуються різні напої:

до закусок подають горілку, гіркі на­стойки;

до перших страв (супів) — мадеру, портвейн;

до рибних гарячих страв — білі нату­ральні вина;

до м'ясних страв — натуральні черво­ні вина;

до десертних солодких страв — шам­панське або десертні вина;

до чаю — лікер;

до кави — коньяк.

Пиво підходить до сушеної або в'яле­ної риби, варених раків і креветок, солоних сухарів, горішків і багатьох інших закусок. Пивом можна запивати більшість других м'ясних і рибних страв.

Особливо добре воно підходить до жир­них других страв.

Горілка, віскі, джин підходять до будь- якої солоної, пряної і жирної закуски.

Коньяк, ром, лікери є приналежністю кавового і чайного столів.

До лікеру слід подавати закуски, до складу яких входять аналогічні лікеру інгре­дієнти.

До лікерів закуска підбирається відповід­но до тієї вихідної сировини, з якої він ви­готовлений.

Наприклад, до вишневого лікеру підійде зацукрована вишня, черешня, інколи по­луниця, посипана цукром.

До ванільного лікеру подають ванільне печиво, а до шоколадного (кавового) — ка­ва і ароматизоване такою ж есенцією пе­чиво.

Гарно поєднується лікер з горіховим, миг­далевим тортом або тістечками.

Хоча право вибору вин, коньяку або го­рілки у нас віддається учасникам гуляння. «Питуща демократія» не повинна порушу­ватися: кожен п'є те, що може і хоче. Змушувати гостей, особливо жінок, до вживан­ня міцних напоїв, неприпустимо.

Прохолодні безалкогольні напої

На рідкому обіді немає безалкогольних напоїв. Насправді, більшість людей, вжи­ваючи їжу, запивають її різними напоями.

Це натуральна проста і газована вода, столові мінеральні води, морси, фрукто­во-ягідні газовані напої, фруктово-ягідні соки, квас і багато інших.

Майже всі ці напої п'ють невеликими глотками з фужерів, квас і морс з кухлів або чарок і келихів, а соки з конічних стаканів.

Перш ніж запити їжу яким-небудь на­поєм, неодмінно слід промокнути губи серветкою, аби не залишати на краях посуду неприємних слідів.

Відкривши пляшку з мінеральною во­дою або з прохолодними напоями, слід протерти шийку пляшки і лише після цьо­го розлити напій по келихах. Піднімаючи шийку пляшки від келиху, потрібно зроби­ти обертальний рух «до себе», тоді крапля рідини не впаде на скатертину.

Не рекомендується:

не встигнувши сісти за стіл, відразу ж спустошити келих з напоєм. Якщо вас дійсно долає спрага, краще вгамувати її до запрошення за стіл, попросивши у госпо­дарів попити;

пити зі стакана, сильно закинувши го­лову.

Сполучуваність безалкогольних напоїв з різними стравами

Подаючи напої на стіл, в першу чергу, по­трібно орієнтуватися не на смак гостей, що, звичайно, важливо, а на сполучуваність їх з тими стравами, які передбача­ється подати до столу.

Якщо соки, наприклад, за смаком підхо­дитимуть до тих або інших страв, то вони сповна замінять винно-горілчані ви­роби.

До закусок подають світлий виноград­ний, лимонний, морквяний або березовий соки.

До рибних гарячих страв підходить жу­равлинний морс, лимонний, дерновий і али­чевий соки.

До м'ясних гарячих страв слід подавати томатний, червоний виноградний, гранатовий, яблучний, чорносмородиновий, сливо­вий соки і хлібний квас.

До десерту краще за все йдуть газовані фруктово-ягідні напої, солодкі фрукто­во-ягідні соки.

Гарячі напої

До них відносяться чай, кава, какао, гаря­чий шоколад.

Готують їх по-різному. Так, якщо шо­колад і какао варять, доводячи до кипіння, то чай і каву в жодному разі не можна ки­п'ятити, оскільки вони при цьому стають каламутними і втрачають свій аромат і смак.

Чай

Температура води у момент заварю­вання чаю не повинна перевищувати 96 °С.

Як довго заварювати — залежить від того, що ви хочете отримати від чаю. Як­

що заварювати чай 3—5 хвилин, то він діє збуджуюче і збадьорюючи, а якщо заварю­вати 7—9 хвилин, то чай діє заспокійливо.

Чай подають в чашках, поставлених на блюдця, або в стаканах, вставлених в підсклянники і поставлених на пиріжкову та­рілку.

Наливають чай так, щоб від поверхні чаю до краю чашки або стакана була від­стань приблизно 0,5—1 см.

Поклавши на кожне блюдце (або таріл­ку) чайну ложку ручкою в протилежну сторону від ручки чашки або підсклянника, чашки з чаєм ставлять перед людьми, що сидять за столом, так, щоб ручка чашки або підсклянника була повернена вліво.

На стіл до чаю ставлять цукорницю з цукром і щипчиками або ложкою для перекладання цукру.

У вазу з варенням, медом або джемом кладуть ложку для перекладання варення в розетки і поруч стопку розеток, зазвичай згідно числа присутніх за столом.

Мармелад або конфітюр кладуть на де­сертну тарілку із загальної вази за допо­могою ложки намазують на хліб ножем.

Перемішувати чай з цукром слід без­шумно. Після цього треба спробувати чай ложкою, а потім, поклавши ложку на блюд­це і повернувши чашку ручкою праворуч, правою рукою берете чашку за ручку, під­носите до губ і п'єте чай невеликими ковтками.

Лимон до чаю подають нарізаним кух­лями на блюдці.

Поряд з лимоном кладуть виделочку для перекладання.

Не рекомендується доїдати лимон, що залишився після чаю, а скориночку пере­кладати в чашку або на блюдце.

Якщо до чаю подано варення, то лівою рукою беруть розетку із стопки, що стоїть поряд з вазою з варенням, і підносять її до вази з варенням.

Правою рукою беруть десертну ложку і обережно перекладають в розетку варення.

Поклавши ложку на місце, розетку з ва­ренням ставлять справа поряд з чашкою (на рівні блюдця) і п'ють чай. Якщо варен­ня з кісточками, то кісточки за допомогою чайної ложки викладають на край чайного блюдця.

Не рекомендується серед людей клас­ти варення в чай; це можна дозволити собі лише в домашній атмосфері.

Інколи до чаю подають лікер.

Його п'ють з маленьких (коньячних) ча­рочок невеликими глотками, не квапля­чись, по черзі з чаєм.

Коли до чаю гостям пропонують солод­кий пиріг або торт, то перед кожним став­лять десертну, а якщо її немає — пиріжкову або закусочну тарілку, кладуть десертний ніж і виделку.

До бісквітного торта подають лише де­сертну ложку. При цьому десертну тарілку ставлять поряд з чашкою чаю з блюдцем праворуч від неї.

Шматок торта або пирога беруть лопат­кою, щипцями або великою виделкою і переносять на свою тарілку.

їдять пиріг за допомогою ножа і видел­ки, причому ніж кладуть лезом на край тарілки.

Для любителів можна приготувати чай з молоком або вершками. В цьому випад­ку чашку заповнюють на 2/3 або 2/4 об'ємучаю, а в нього вливають молоко або верш­ки. Крім того, до чаю подають гарячі мо­локо або вершки в молочниках.

Про каву і какао

Кава подається гарячою в завернутому серветкою кавнику або будь-якому іншо­му посуді, в якому вона була приготова­на, проте вирішальну роль тут відіграє спосіб варива і те, в якій обстановці відбувається захід — неформальній або офіційній.

Каву можна приготувати по-різному.

Кава чорна — заварена і проціджена кава.

Кава з гарячим молоком (вершками).

Кава по-віденськи — солодка чорна кава, зверху на яку кладуть збиті вершки з цукровою пудрою.

Кава по-варшавськи готується на топле­ному молоці з додаванням цукру, а пода­ється в чайних чашках з блюдцями і чай­ною ложкою, і п'ють її так само, як і чай.

Кава-глясе — це чорна солодка кава, охо­лоджена до 8—10 °С, у яку кладуть кульку морозива. Подають таку каву в конічному стакані з потовщеним дном на пиріжковій тарілці.

У особливо урочистих випадках під стакан з кавою можна покласти різьблену сер­ветку, як це прийнято за етикетом. По­ряд від нього кладуть десертну або чайну ложку і 1 —2 соломинки.

Поки морозиво не розтануло, його період­ично помішують ложкою і помалу їдять. Потім ложку кладуть на тарілку, а каву від­пивають невеликими ковтками через соло­минку.

Кава східна — це подвійна і навіть чет­верна норма кави, подрібненої до стану пи­лу, з додаванням для пом'якшення смаку невеликого шматочка цукру.

Готують каву східну в турці і подають в ній же. Турку з готовою кавою ставлять на пи­ріжкову тарілку, поруч на тарілку кладуть чайну ложку і згорнуту паперову серветку. З турки каву переливають в маленьку ка­вову 100-грамову чашку.

Правда, існує одна тонкість. Спочатку по­трібно перекласти в чашку кавову пінку; бе­руть її чайною ложкою біля самої стінки турки, немов підрізаючи її. І лише після цьо­го каву в турці перемішують і переливають разом з гущавиною в чашку.

Перелити каву з турки в чашку повинна за етикетом хазяйка, а не сам гість.

І ще одне побажання. До кави східної окре­мо в стопці прийнято подавати охолодже­ну і підкислену лимоном воду. Річ у тому, що каву східну подають з гущавиною і ча­стинки її неминуче осідають на емалі зу­бів. Отже після того, як кава буде випита, досить всього лише двох-трьох ковтків во­ди, що підкислена, і зуби як і раніше ста­ють чистими.

У неформальній обстановці гостей обслуговують двома способами.

Перший варіант передбачає обхід столу права наліво, при цьому зупинятися слід правого боку і тією ж рукою наливати каву в чашки, що стоять на столі.

Другий — рух здійснюється в протилежному напрямі, блюдце з чашкою береться

в ліву руку, а кавник — в праву, після чого посуд з напоєм знову ставлять на стіл.

На офіційному прийомі правил пода­вання кави дотримуються набагато суво­ріше, а саме напій приносять офіціанти.

Сервіровку здійснюють трьома спосо­бами.

Сервіровка за першим варіантом здійс­нюється так: піднос накривається сервет­кою, на нього поміщають чашки і блюдця, цукорниця з рафінадом і щипцями, а та­кож спеціальний стаканчик, в який ручка­ми вгору ставляться кавові ложки.

Кавник з напоєм приносить офіціант, піс­ля чого всі присутні розливають його самі за власним смаком.

Стіл, накритий за другим способом, ви­глядає таким чином: піднос накрива­ють серветкою і розташовують на нім чаш­ки, блюдця стопкою, ложечки в стакані і два кавники.

Напій в одному з них містить цукор, в ін­шому — ні. Ручки обидві спрямовані в правий бік від офіціанта.

Він тримає піднос в лівій руці на долоні, а правою на дві третини наповнює чашки, які ставляться на верхнє блюдце і разом з ним віддаються гостям.

Третій варіант обслуговування призна­чений для двох офіціантів. Підноси в обох знаходяться в лівій руці. На одному розта­шовані два кавники, на іншому — блюд­

ця, ложки і чашки, в які з кавників розли­вається напій з цукром або без, за бажан­ням присутніх.

Процес вживання кави на бенкетах ре­гламентується етикетом. Так, наприклад, не рекомендується пити шумно або з на­битим ротом, постукувати ложкою при розмішуванні цукру і залишати її після цього в чашці, розмочувати печиво в на­пої і так далі.

Какао і шоколад подають солодкими і гарячими в чайних чашках на блюдцях з чайною ложкою.

Спочатку їх п'ють з ложки, а потім так само, як і чай, відпивають з чашки неве­ликими ковтками.

Подати какао можна і у великих широ­ких чашках з товстими стінками. Вва­жається, що таким чином можна в най­вищій мірі насолодитися смаком і ароматом какао.

Краще за все поєднувати какао з біс­квітами або не дуже солодким печивом.

П'ють какао вранці і вдень — для бадьо­рості, в холодний вечір (але не перед сном!) — для піднімання настрою.